Пиццерия Делиция в Ужгороде

Ділюся умовно свіжими враженнями від вечора у кафе "Деліція" на проспекті Свободи в місті Ужгород. Важкими не лише для душі, а й для грішного тіла. Мій шлунок зараз мав би строчити мені смс-ки з нецензурною лексикою. Замовили "Фітнес", котлету "Орлі" та відбивну "Белла". Почну з салату. Не знаю, чи бачили кухарі "Деліції" первозданний вигляд салату під цією назвою, але мій був явно вже кимось перетравлений до того. Це у порівнянні з усіма однойменними салатами, з*їденими мною за останні роки. Наскільки я знаю, окрім усього сказаного, у салаті має бути присутнє філе курки. Філе, а не обрізки (саме обрізки, ще й тупим ножем та невмілою рукою) з гомілки, що вже віддала Богові душу зранку у чиємусь бульйоні. А може і в п*ятницю за бізнес-ланчем якогось працівника офісу. Льєзон ще не встиг обняти мою "Беллу" палко. Певно, їх почуття давно охололи, бо було сиро і плаксиво. Бажаю, щоб романтика на тарелі іншого відвідувача закладу знову спалахнула. Що ж про панянку "Орлі". Згадайте свої невдалі перші спроби у кулінарії, коли котлетки виходили не золотаві, а засмаглі, мов гарячий хлопець на курорті чи рятувальник на пляжі Малібу)) У мене такого кольору кремзлики перші виходили. І так боялася загубити свою пломбу у процесі жування паніровки. Мою сердешну "Орлі" (хочеться згадати "Сердешну Оксану", покинуту москалем у Основ*яненка) так закутали у цю броню, ніби мали намір, прости Господи за таке порівняння, відправити у АТО. Або ж як кутають у ватяний комбінезон своє дошкільня, щоб манюня не змерзла взимку. А як занесе для зйомки сюжету, - не їжте, не їжте. Залишила на столі записку з проханням змінити кухаря. Знаю, що вона піде до смітника, бо писати варто до книги скарг. Але не мала настрою. Бо, як вже висловлювалася, важко було і на душі, і під душею. Сподіваюся, що це лише мені трапилася така пляма. Може, це просто невдалий день у того кухаря і він, переживаючи почуття втоми під кінець робочого чи, страждаючи від нерозділеного кохання, отаке наляпав. Не знаю... До речі, про плями. Столові прибори були або голублені, перед тим як подати нам, або просто миті залишками дешевої "Гали" на засмальцьованій губці. Вже вкотре шкодую, що не маю "мильниці" чи бодай камери на телефоні, щоб підтвердити свої слова фотозвітом. Якщо мій коментар прочитає власник "Деліції", то хай візьме за звичку вечеряти у своєму кафе. Наступного разу не полінуюся пройти 200 метрів проспектом Свободи і зайти у те кафе, яке раніше радила Вам проревізувати (щоб мене не звинуватили у рекламі на чиюсь користь чи намаганні сплюндрувати репутацію "Деліції" на користь ТОГО кафе, не називатиму його). Ще один мінус згадала. Навесні цього року чекала на те, щоб замовити піцу, 25 хвилин. Ніхто не підійшов. І людей було мало. Столиків п*ять. А тепер про позитивний бік "Деліції": туалет справді чистий, пахне приємно, мило й рушники є . Знаю, що часто різка у висловлюваннях, але зараз відчуваю себе саме так. Це-моя думка. А Ви самі вирішуйте, куди і з ким ходити)