Коротко:
- Найглибша станція метро у світі — Хун’яньцунь (Hongyancun) у Чунціні, Китай, глибина 116 метрів.
- Раніше рекорд тримала київська «Арсенальна» — 105,5 метра, зараз вона друга і найглибша в Європі.
- Різниця висот між входами на Хун’яньцунь сягає 141 метра, спуск займає 7–8 хвилин.
- Глибина зумовлена гірським рельєфом міст, а не бажанням ставити рекорди.
- Пхеньянське метро оцінюють у 100–110 метрів, але точні дані засекречені.
- На «Арсенальній» ескалатор працює з 1960 року і залишається одним із найдовших у Європі.
Найглибша станція метро у світі сьогодні розташована не в Києві, а в китайському Чунціні. Станція Хун’яньцунь (Hongyancun) відкрилася 25 січня 2022 року на лініях 5 і 9 місцевого метро і сягає 116 метрів під рівнем вулиці. До того майже 62 роки цей титул належав «Арсенальній» на Святошинсько-Броварській лінії київського метро — 105,5 метра. Різниця невелика, але саме вона змінила світову ієрархію.
Чому взагалі станції йдуть так глибоко? У більшості випадків це не примха інженерів, а сувора необхідність. У Чунціні місто буквально «росте» на схилах гір і берегах річок. У Києві високий правий берег Дніпра змусив опускати тунелі далеко вниз, щоб зберегти рівний ухил колій. Такі рішення перетворюють звичайну поїздку в метро на невелику підземну експедицію.
У цій статті розберемо, як саме вимірюють глибину, чим відрізняються рекордсмени, скільки часу займає спуск і що відчуває людина, коли їде вниз кілька хвилин поспіль. Без зайвих емоцій — лише перевірені цифри й реальний досвід.
Хун’яньцунь: новий світовий рекордсмен
Станція Хун’яньцунь лежить у районі Юйчжун Чунціна. Найглибша точка — 116 метрів від поверхні, рівень рейок — близько 106 метрів. Це еквівалент приблизно 35–40-поверхового будинку, заритого в землю. Відкриття відбулося 25 січня 2022 року на лінії 9, а 30 листопада 2023-го сюди підключили лінію 5. Загальна площа станції перевищує 8 тисяч квадратних метрів.
Головна особливість — величезна різниця висот між входами. Між входом №2 і входом №4 перепад становить понад 141 метр. З одного боку пасажири їдуть угору рухомими доріжками близько шести хвилин, з іншого — спускаються сімома-вісьмома ескалаторами майже вісім хвилин. Є й швидкісні ліфти, які долають шлях за 50–55 секунд, але багато хто обирає ескалатори — менше тиску на вуха.
Будівництво зайняло близько 400 днів активних робіт, хоча підготовка йшло набагато довше. Робітникам доводилося щодня підніматися на поверхню майже 40 хвилин пішки. Станція фактично «прорізала» гору, з’єднавши квартали на вершині схилу з набережною річки Цзялінцзян. Раніше місцеві витрачали півгодини на об’їзд, тепер — кілька хвилин під землею.
За спостереженнями тих, хто вже бував на станції, спуск викликає легке закладення вух — майже як при посадці літака. Температура всередині стабільна, повітря сухе, а освітлення сучасне й яскраве. Станція працює як звичайний транспортний вузол, але для туристів уже стала атракціоном. У 2025 році навіть організовували «вертикальний марафон» сходами — 860 сходинок і 116 метрів набору висоти.
Чому саме така глибина
Чунцін — одне з найбільш «вертикальних» міст світу. Будинки часто мають кілька «перших» поверхів на різних рівнях схилу. Метро мало або пройти глибоко під горою, або взагалі не з’явитися в цьому районі. Інженери обрали перший варіант. Вони використали комбінацію відкритого способу й підземної проходки, встановили потужні системи вентиляції та гідроізоляції.
Глибина тут — не самоціль. Вона дозволяє зберегти прийнятний ухил колій і з’єднати райони, які раніше були розділені рельєфом. Те саме бачимо в Києві. «Арсенальна» стоїть на високому пагорбі Печерська. Якби станцію зробили ближче до поверхні, тунель до станції «Дніпро» мав би занадто крутий ухил. Тому довелося опускатися на 105,5 метра.
«Арсенальна»: колишній рекордсмен і гордість Києва
Станцію «Арсенальна» відкрили 6 листопада 1960 року разом із першою чергою київського метро. Глибина — 105,5 метра. До 2022 року вона вважалася найглибшою у світі. Зараз залишається найглибшою в Європі та Україні. Конструкція — пілонна, «лондонського» типу: немає центрального залу, платформи з’єднані короткими проходами.
Ескалатор двомаршовий: 55,8 + 46,6 метра. Це найглибший спуск у Києві й один із найстаріших у системі. Поїздка вниз займає близько п’яти хвилин. Наземний вестибюль — невелика будівля з куполом на Арсенальній площі. Виходи ведуть до вулиць Івана Мазепи, Князів Острозьких і парку Слави.
У практиці багато хто помічає, що спуск на «Арсенальній» відчувається довше, ніж є насправді. Тиша, ритмічний стукіт ескалатора, поступове затемнення — і ось уже платформа. Під час повітряних тривог станція неодноразово служила укриттям. Глибина тут працює і як захист.
Архітектори — Г. І. Гранаткін, С. Крушинський, Н. Щукіна. Спочатку планували повноцінний пілонний зал, але складні ґрунти й високий рівень ґрунтових вод змусили спростити конструкцію. «Пілони» виявилися декоративними. Станція має статус пам’ятки архітектури місцевого значення з 1986 року.
Порівняння найглибших станцій
| Станція | Місто | Глибина, м | Рік відкриття | Особливості |
|---|---|---|---|---|
| Хун’яньцунь | Чунцін, Китай | 116 | 2022 | Різниця входів 141 м, 7–8 ескалаторів |
| Арсенальна | Київ, Україна | 105,5 | 1960 | Найглибша в Європі, двомаршовий ескалатор |
| Пхеньянські станції | Пхеньян, КНДР | ~100–110 | 1973+ | Дані приблизни, служать укриттями |
| Адміралтейська | Санкт-Петербург | 86 | 2011 | Найглибша в Росії |
| Парк Перемоги | Москва | 84 | 2003 | Довгі ескалатори 126 м |
Таблиця показує чітку тенденцію: найглибші станції з’являються там, де рельєф диктує умови. У рівнинних містах рідко буває потреба йти глибше 30–40 метрів. У гірських і пагорбистих — вибору немає.
Як вимірюють глибину станції
Є кілька способів. Найчастіше беруть відстань від рівня рейок або платформи до поверхні землі біля основного входу. Іноді вимірюють від найглибшої точки конструкції. Через це цифри можуть трохи відрізнятися в різних джерелах. Для Хун’яньцунь офіційно вказують 116 метрів до найглибшої точки і 106 метрів до рівня рейок. Для «Арсенальної» усталена цифра — 105,5 метра.
Важливо розрізняти глибину станції і довжину ескалатора. Ескалатор може бути довшим через кут нахилу. На «Арсенальній» сумарна вертикаль ескалаторів майже дорівнює глибині станції. У Чунціні система складніша — кілька сегментів і рухомі доріжки.
Що відчуває пасажир під час довгого спуску
П’ять-вісім хвилин на ескалаторі — це вже не просто переміщення. Багато хто починає розглядати рекламу, слухати музику або просто дивитися вниз у чорну «трубу». У Києві на «Арсенальній» іноді здається, що час сповільнюється. У Чунціні додається відчуття зміни тиску. Вуха можуть закласти, особливо якщо спускатися швидко на ліфті.
За досвідом тих, хто регулярно користується такими станціями, найкраще мати воду і не стояти біля краю. Діти часто сприймають спуск як атракціон. Туристи фотографують ескалатори й роблять селфі. Місцеві ж звикли й просто чекають, поки двері вагона відкриються.
Технічно довгі ескалатори вимагають регулярного обслуговування. На «Арсенальній» обладнання працює з 1960-х, хоча, звісно, його модернізували. У Китаї все нове — потужні двигуни, системи безпеки, датчики.
Інші глибокі станції світу
Після двох лідерів ідуть станції Пхеньяна. Точні цифри невідомі, але оцінки коливаються від 100 до 120 метрів. Метро там будували і як транспорт, і як бомбосховище. Температура всередині стабільна близько 18 градусів цілий рік.
У Європі після «Арсенальної» йде «Адміралтейська» в Санкт-Петербурзі — 86 метрів. Далі московський «Парк Перемоги» — 84 метри з ескалаторами завдовжки 126 метрів. У Північній Америці рекорд тримає Washington Park у Портленді — близько 79 метрів.
У Лондоні найглибша — Hampstead на Northern line, близько 58–59 метрів. У Нью-Йорку — 191-ша вулиця, трохи більше 50 метрів. Порівняно з азійськими та київськими цифрами це вже «мілководдя».
Інженерні виклики глибокого закладання
Будувати на такій глибині складно. Високий гідростатичний тиск, нестабільні ґрунти, потреба в потужній вентиляції й евакуаційних шляхах. На «Арсенальній» проблеми з водою були серйозними вже на етапі проєктування. У Чунціні довелося працювати всередині гори, прорізаючи скельні породи.
Сучасні технології дозволяють робити це швидше. У 1960-х у Києві все робили практично вручну й із мінімумом техніки. Сьогодні використовують тунелепрохідницькі комплекси, 3D-моделювання й системи моніторингу в реальному часі. Але фізика не змінилася: чим глибше, тим дорожче й ризикованіше.
Безпека теж стає складнішою. Евакуація з глибини 100+ метрів займає значно більше часу. Тому на глибоких станціях обов’язкові додаткові виходи, потужні насоси й системи пожежогасіння.
Чи варто спеціально їхати дивитися
Якщо ви в Києві — обов’язково. «Арсенальна» доступна щодня, спуск безкоштовний у межах квитка. Найкраще приїхати не в годину пік, щоб спокійно постояти на ескалаторі й розглянути конструкцію. Зверху відкривається цікавий вид на середній зал.
У Чунціні Хун’яньцунь теж стала туристичною точкою. Багато хто спеціально їде, щоб відчути «найглибший спуск». Але пам’ятайте: це робоча станція. Не варто блокувати ескалатори селфі. І якщо є проблеми з тиском — краще обирати ліфт або взагалі утриматися.
Обидві станції показують, наскільки далеко може зайти інженерна думка, коли місто диктує умови. Глибина тут — не рекорд заради рекорду, а відповідь на рельєф. І саме тому вони залишаються цікавими навіть через десятиліття після відкриття.
Якщо плануєте подорож Києвом або Чунціном — обов’язково закладіть час на ці станції. Спуск вниз і підйом угору дають відчуття, якого немає в звичайному метро. А ще — розуміння, наскільки складно було це все побудувати. Іноді найкращі інженерні рішення народжуються саме там, де природа ставить найжорсткіші умови.
Leave a Reply