24 лютого 2022 року російські війська перетнули кордон України, а президент Володимир Зеленський того ж дня підписав указ № 64/2022 про введення воєнного стану. Верховна Рада затвердила документ 300 голосами. Відтоді режим воєнного стану неодноразово продовжували, і станом на літо 2026 року він залишається чинним. Проте формального оголошення стану війни так і не сталося. Це рішення викликало чимало питань у суспільстві, але воно має чітке юридичне та стратегічне обґрунтування.
Українське законодавство розрізняє два поняття: воєнний стан і стан війни. Перший — внутрішній правовий режим, який дає державі всі інструменти для оборони. Другий — зовнішньополітичний акт, який у сучасних умовах майже не застосовують. Україна обрала шлях самооборони, а не формальної ескалації, і це повністю відповідає міжнародному праву.
Рішення базується на Конституції, Законі «Про правовий режим воєнного стану» та статті 51 Статуту ООН. Оголошення війни не додало б жодних повноважень, але могло б створити зайві ризики для репарацій, міжнародної підтримки та дипломатії.
Воєнний стан і стан війни: у чому різниця
Конституція України в статті 85 покладає на Верховну Раду право оголошувати стан війни за поданням Президента. Стаття 106 дає главі держави повноваження вводити воєнний стан і оголошувати мобілізацію. На практиці саме воєнний стан став основним інструментом. Він дозволяє обмежувати окремі права громадян, проводити мобілізацію, переводити економіку на військові рейки та координувати роботу військового командування.
Стан війни в українському законодавстві згадується лише кілька разів і не має окремого закону, який би його детально регулював. Воєнний стан, навпаки, має чіткий правовий режим, затверджений парламентом. Експерти неодноразово підкреслювали: для відсічі агресії достатньо воєнного стану. Мобілізація, комендантська година, обмеження пересування — усе це вже працює з лютого 2022 року.
Міністр юстиції Денис Малюська в інтерв’ю BBC News Україна прямо заявив, що оголошення стану війни не має жодного юридичного сенсу. Якщо держава захищається, норми права війни застосовуються автоматично. Формальне оголошення нічого не змінює ні для Збройних Сил, ні для цивільного населення.
Міжнародне право: Україна — жертва, а не ініціатор
Сучасне міжнародне право відійшло від класичного оголошення війни, яке існувало до Другої світової. Стаття 2.4 Статуту ООН забороняє застосування сили, а стаття 51 гарантує право на індивідуальну чи колективну самооборону у разі збройного нападу. Це право виникає автоматично, без будь-яких декларацій.
Резолюція Генеральної Асамблеї ООН 3314 (1974) визначає агресію через конкретні дії: вторгнення, окупацію, бомбардування. Резолюція ES-11/1 від 2 березня 2022 року прямо кваліфікувала дії Росії як акт агресії. Женевські конвенції застосовують до будь-якого міжнародного збройного конфлікту, навіть якщо жодна сторона не оголосила війну.
З погляду міжнародного права держава, яка оголошує війну, часто сприймається як агресор, навіть якщо вона є жертвою нападу. Саме тому Україна свідомо уникає цього кроку.
Екссуддя Конституційного Суду Віктор Шишкін пояснював: документи ООН взагалі не містять терміну «оголошення війни». Якщо Україна зробить такий крок, виникне ризик, що її почнуть позиціонувати як сторону, яка ініціювала конфлікт. Це ускладнить претензії на репарації, бо агресор не може вимагати компенсацій від жертви.
Позиція влади та експертів
Офіційна позиція залишається незмінною з 2022 року. У Міністерстві оборони та Міністерстві юстиції підкреслюють: факт агресії вже встановлений міжнародними органами. Немає потреби додатково підтверджувати його внутрішнім актом. Ганна Маляр у 2022 році зазначала, що війна існує по факту — через окупацію територій з 2014 року і повномасштабне вторгнення.
Юристи вказують, що окремі формулювання Конституції щодо воєнного часу є недосконалими і дають ґрунт для спекуляцій. Проте на практиці всі необхідні механізми вже задіяні. Мобілізація проводиться на підставі воєнного стану, а не стану війни. Конституційні обов’язки громадян захищати Батьківщину (статті 17 і 65) також не прив’язані до формального оголошення.
Станом на 2026 рік воєнний стан продовжують регулярно. Це забезпечує безперервність влади, заборону виборів під час дії режиму та можливість швидко реагувати на загрози. Оголошення стану війни не додало б жодного нового інструменту.
| Аспект | Воєнний стан | Стан війни |
|---|---|---|
| Правова основа | Закон «Про правовий режим воєнного стану», указ Президента | Конституція (ст. 85), подання Президента |
| Основна функція | Внутрішній режим оборони, мобілізація, обмеження прав | Зовнішньополітичний акт визнання конфлікту |
| Міжнародні наслідки | Не впливає на кваліфікацію агресії | Може ускладнити статус жертви та репарації |
| Практична потреба в Україні | Повністю забезпечує оборону з 2022 року | Відсутня, архаїчний інститут |
Дані таблиці сформовані на основі положень Конституції України та Закону «Про правовий режим воєнного стану».
Стратегічні та дипломатичні ризики
Оголошення війни могло б ускладнити роботу з партнерами. Деякі країни мають внутрішні правила, які обмежують допомогу сторонам офіційно оголошеного конфлікту. Формальний статус війни іноді впливає на страхові компанії, банківські операції та торговельні угоди з нейтральними державами.
Дипломатія залишається гнучкішою без цього кроку. Україна продовжує переговори, залучає міжнародну підтримку і працює над механізмами репарацій через спеціальні фонди та рішення міжнародних судів. Усе це базується на фактах агресії, а не на внутрішніх деклараціях.
Україна діє виключно в межах права на самооборону. Це дозволяє завдавати ударів по військових об’єктах агресора, у тому числі на його території, без ризику бути звинуваченою в ініціюванні війни.
Практичний досвід показує: відсутність формального оголошення не завадила мобілізації сотень тисяч людей, постачанню зброї від понад сотні країн і визнанню російської агресії на рівні ООН. Усі ключові інструменти вже працюють.
Рішення не оголошувати стан війни — це не слабкість і не недогляд. Це виважений правовий і політичний вибір, який зберігає статус України як держави, що захищається. Воєнний стан дає повний набір повноважень, міжнародне право підтверджує легітимність дій, а дипломатія залишається гнучкою. Станом на 2026 рік цей підхід продовжує забезпечувати обороноздатність країни без зайвих юридичних ускладнень. Головне залишається незмінним: Україна відбиває агресію, а не починає війну.
Leave a Reply