Сергій Смальчук — це голос, який роками вів вечірні випуски новин, а потім раптом загарчав у штурмовому загоні територіальної оборони. Це поет, чиї рими болять так само гостро, як і репортажі з гарячих точок. Це актор за освітою, який повернувся на екран уже як журналіст, а потім — як захисник Ірпеня. Народжений у невеликому волинському Ратному, він проніс через десятиліття чітке кредо: «Прорвемось!». І головну гордість — «Я — УКРАЇНЕЦЬ!».
Його шлях — це не просто кар’єрна драбина від репортера до ведучого. Це постійне розширення фронту: від театральної сцени до телевізійного ефіру, від мікрофона до автомата, від поетичних вечорів до авторської програми про мову. У 2026 році, коли війна триває, а культурні баталії не менш запеклі, Сергій Смальчук залишається одним із тих публічних людей, хто не ховається за нейтральністю. Він обирає сторону — і робить це послідовно, чесно, іноді жорстко.
Його приклад показує, як можна бути одночасно глибоким інтелектуалом і людиною дії. Театральна освіта дала йому вміння тримати зал, голос і драматургію тексту. Журналістика навчила шукати факти й не боятися незручних питань. Війна перевірила все це на міцність. А поезія стала тим простором, де можна сказати те, що в новинах не завжди вміщується.
Дитинство на Волині: полісся, яке формує характер
Сергій Якович Смальчук народився 9 березня 1979 року в селищі Ратне Волинської області — невеликому райцентрі біля кордону з Білоруссю. Волинське Полісся з його повільним ритмом, густою природою, характерним діалектом і глибокою українськістю стало першим і найважливішим учителем. Саме звідси — та внутрішня «глибинність», яку помічали колеги, зокрема Оксана Соколова, з якою він працював понад десять років.
Хлопець змалку мріяв про сцену. Не про телевізор — про театр, де слово має вагу, а емоція — силу. Це бажання визначило все подальше життя. Навіть коли доля кинула його в інформаційні війни та реальні бойові дії, театральне коріння залишалося опорою: вміння будувати текст, тримати паузу, відчувати зал.
Театральна освіта та перші кроки
Після школи Сергій вступив до Рівненського державного гуманітарного університету на спеціальність «Режисер театру, актор, викладач фахових дисциплін». Закінчив як театральний режисер. Отримав не просто диплом — інструментарій, який потім став у пригоді скрізь: сценічне мовлення, драматургія, робота з акторами, розуміння структури історії.
Працював у театрах Рівного та Львова. Знімався в кіно в невеликих ролях. Усе це було «теплим поверненням у минуле», як він сам згодом скаже про акторські роботи на телебаченні. Але справжній поворот стався наприкінці 2003 року — під час Помаранчевої революції. Журналістика покликала, і Сергій не опирався. У 2004-му він уже репортер програми «Факти» на ICTV.
Журналістська кар’єра: 14 років на ICTV та народження «Прорвемось!»
На ICTV Сергій Смальчук пройшов шлях від репортера до випускового редактора тижневика «Факти тижня з Оксаною Соколовою». Працював над проєктами «Максимум в Україні» та «Козирне життя». У 2011 році отримав номінацію на премію «Телетріумф» у категорії «Кращий журналіст». Чотирнадцять років у одній з найрейтинговіших інформаційних команд країни — це школа, де вчилися не просто «говорити в камеру», а розповідати історії так, щоб вони запам’ятовувалися.
У 2018 році він став ведучим публіцистичного проєкту «Прорвемось!» — назву, яка згодом звучала майже пророчо. Програма розповідала про людей, які долають обставини. Саме тоді Сергій остаточно сформував свій стиль: чесний, без зайвої патетики, але з глибокою емпатією до героїв.
Після ICTV — перехід на КИЇВ24. Ведення інформаційних випусків, робота на радіо «Київ FM». І постійне відчуття: слова — це теж зброя, особливо коли навколо війна.
Актор на екрані: повернення до першого покликання
Освіта не пропала. Сергій знявся в кількох українських проєктах: фільм «Микола і німець» (2005), ситком «Марк + Наталка» (2018) на ICTV (роль журналіста-новинаря), VOD-серіал «Секс, Інста і ЗНО» (2020). Ролі другого плану, але для нього це було не «заробити», а повернутися туди, де все починалося — до акторської майстерності, до роботи з текстом і камерою.
Театральне минуле допомагає йому й сьогодні: вести ефір так, щоб глядач не просто слухав, а переживав. Голос, поставлена мова, вміння тримати емоційний тон — усе це з консерваторії, тільки тепер сцена більша.
Поезія як відкритий нерв
Паралельно з журналістикою Сергій завжди писав вірші. Друзі знали давно. Перший великий поетично-театральний вечір організувала телережисерка Антоніна Готфрід. Потім були читання з Юлією Зорій. У 2023 році — перший після початку великої війни мистецький вечір у київській книгарні «Сяйво книги». Сергій вийшов у червоній футболці, піджаку й джинсах і читав так, ніби зривав із себе телевізійну броню.
Збірка «Заходьте в груди» (видавництво «Лютаправда») продовжує традицію українських шістдесятників: любовна лірика, містичний епос, сільські замальовки, притчі, зіткнення буденного й міфічного. Видавництво назвало її «відкритим нервом, що оголився у своїй самотності». Усі кошти від продажу — на потреби ЗСУ. Авторські читання проходили й в Україні, й у Франції.
Поезія для нього — простір, де можна сказати більше, ніж у новинах. І де біль війни перетворюється на слова, які зцілюють тих, хто читає.
2022 рік: від мікрофона до автомата
Коли 24 лютого 2022-го почалося повномасштабне вторгнення, Сергій жив в Ірпені. Він не вагався. Увійшов до штурмового загону ДФТГ «Монах» (Добровольче формування територіальної громади). З 25 лютого по 28 березня брав участь в обороні Ірпеня — одного з ключових епізодів битви за Київ. Місто зазнавало мінометних обстрілів, були втрати. 31 березня Ірпінь звільнили.
«Коли країна у небезпеці, слів недостатньо», — сказав він згодом. Перехід від журналістики до зброї став логічним продовженням тієї самої громадянської позиції, яку він демонстрував ще з Помаранчевої революції та Революції Гідності. Після деокупації повернувся до ефіру, але досвід фронту назавжди залишився частиною ідентичності.
Волонтерство та нова форма боротьби
Після повернення Сергій активно долучався до збору коштів для ЗСУ — зокрема для 3-ї окремої штурмової бригади, на дрони, засоби радіоелектронної боротьби. Організовував поетичні вечори, де всі гроші йшли на фронт. Брав участь у телемарафонах. Продовжував говорити про те, про що інші мовчали.
У 2024-му ініціював флешмоб «Ні русні!». Його позиція щодо мови та ідентичності стала ще жорсткішою: «Мені реально фізично боляче зараз чути російську. Останнім часом це просто катастрофа».
«Воїни Слова»: новий фронт на КИЇВ24
6 червня 2025 року Сергій Смальчук запустив авторську програму «Воїни Слова» — публіцистично-просвітницький відеоподкаст на КИЇВ24 та «Київ FM». Вихід щоп’ятниці. Формат — відверті розмови з гостями про дерусифікацію мовного простору, популяризацію української мови, формування ідентичності через культуру.
Гості перших випусків: уповноважений із захисту державної мови Тарас Кремінь, поетеса Анастасія Дмитрук. Програма обговорює суржик, молодіжний сленг, неологізми, мову в окопах, роль батьків у вихованні «малоросів», протидію російському контенту в музиці та кіно. Чітка позиція: жодної толерантності до російської мови в цьому контексті. Мета — щоб «не той українець, у кого батьки — українці, а той, у кого діти — українці».
Це логічне продовження всієї його діяльності: слово як зброя, мова як поле бою, культура як територія, яку треба захищати й відвойовувати.
Sуб’єктивний Смальчук: чесна аналітика без фільтрів
Паралельно веде YouTube-канал «Sуб’єктивний Sмальчук». Чесна аналітика про владу, корупцію, війну — те, про що часто мовчить офіційний телемарафон. Разом із продюсером Ігорем Кондратюком створює простір для незручних фактів і прямих розмов. Це ще один фронт — інформаційний.
Хронологія ключових подій
| Рік | Подія | Значення |
|---|---|---|
| 1979 | Народження в Ратному, Волинь | Формування характеру та української ідентичності |
| 2004 | Початок роботи на ICTV | Старт журналістської кар’єри в одній з провідних команд країни |
| 2011 | Номінація на «Телетріумф» | Визнання професійної майстерності |
| 2018 | Ведучий проєкту «Прорвемось!» | Перехід до публіцистики та авторських форматів |
| 2022 | Оборона Ірпеня у складі ДФТГ «Монах» | Перехід від слова до зброї, захист рідного міста |
| 2025 | Запуск програми «Воїни Слова» | Новий етап боротьби за мову та ідентичність |
Інформація зібрана на основі публікацій українських медіаресурсів, зокрема детальних біографічних матеріалів javalibre.com.ua та офіційних анонсів КИЇВ24.
Сергій Смальчук — це людина, яка не розриває себе на частини. Журналіст і поет, актор і захисник, ведучий і волонтер. У час, коли багато хто обирає зручну нейтральність, він послідовно обирає українське — у слові, у дії, у щоденному виборі. Його шлях доводить: можна бути різним і залишатися цілісним. Можна говорити про армію щоранку і складати сценарії ефіру. Можна читати вірші в Парижі і штурмувати позиції під Ірпінем.
Сьогодні, коли мова стає одним із головних полів битви, а культура — територією, яку треба відвойовувати, такі люди, як Сергій Смальчук, стають особливо цінними. Вони не просто розповідають історію — вони її творять. І в цьому їхня найбільша сила.
Leave a Reply