Коротко:
- «Раша гудбай» — українська комедійна драма 2025 року від студії «Квартал 95».
- Головна героїня — телеведуча з окупованої Горлівки, яка 10 років жила під російською пропагандою.
- Прем’єра в кінотеатрах — 27 березня 2025 року, режисер Олексій Кирющенко.
- Фільм викликав гострі дискусії: хтось бачить у ньому «щеплення від русского міра», хтось — легковажне кіно на важкі теми.
- Тривалість близько 105 хвилин, вікове обмеження 12+.
- Після прокату стрічка з’явилася на телебаченні та онлайн-платформах.
Фільм «Раша гудбай» з’явився в українському прокаті навесні 2025-го і одразу став темою розмов. Не тому, що зібрав рекордні касові збори, а через те, як саме студія «Квартал 95» вирішила розповісти про людину, яка десять років жила в окупації і сама поширювала російську пропаганду. Сюжет крутиться навколо жінки на ім’я Рита. Вона зірка місцевого телебачення в Горлівці. І одного дня її життя різко змінюється.
Замість Москви, куди вона думала тікати з сином, героїня опиняється в Ужгороді. Там її уявлення про Україну починають тріщати. Творці називають стрічку своєрідним щепленням від «русского міра». Але частина глядачів і критиків побачила в ній зовсім інше — суміш ситкому й мелодрами з елементами патріотичного кітчу. Давайте розберемо, що саме відбувається на екрані і чому реакція вийшла такою різною.
Про що сюжет фільму «Раша гудбай»
Дія починається у 2023 році. Рита (її грає Катерина Варченко) — ведуча на місцевому телеканалі в тимчасово окупованій Горлівці. Вона не просто вірить у наративи російської пропаганди. Вона їх активно озвучує. Чоловік у неї — високопоставлений співробітник силових структур. Син росте в цій реальності. Жінка переконана, що знає правду про Україну.
Коли ситуація в місті загострюється, Рита збирає сина і тікає. Вона впевнена, що їде до Росії. Але через низку збігів обставин опиняється на заході України — в Ужгороді. Там у неї є сестра. І саме тут героїня починає стикатися з тим, що суперечить усьому, у що вона вірила останні десять років. З’являються люди з минулого. З’являються розмови, які вона не готова чути. І поступово її світ перевертається.
Сюжет побудований на класичній схемі «людина з промитими мізками зустрічається з реальністю». Творці не приховують, що хотіли показати, як одна конкретна людина може отямитися. У практиці я помічав, що такі історії часто працюють, коли їх розповідають без зайвої патетики. Тут патетики вистачає. Але є й спроби гумору — іноді влучного, іноді спірного.
Хто зняв і хто зіграв
Режисер стрічки — Олексій Кирющенко. Людина, яка працювала над «Моєю прекрасною нянькою» і серіалом «Слуга народу». Сценарій писали він сам, Юрій Костюк і Сергій Шефір. Оператор — Сергій Кошель. Виробництвом займалася студія «Квартал 95», дистриб’ютором виступила Kinomania.
Головну роль виконала Катерина Варченко. Її Рита вийшла одночасно і карикатурною, і живою. Андрій Ісаєнко зіграв лікаря з Ужгорода, з яким у героїні колись був зв’язок. Анна Буткевич — сестру, яка живе на заході. Олексій Нагрудний, Віталій Іванченко, Слава Красовська, Артем Мяус і Гриша Горобчук — у другорядних, але помітних ролях.
У акторському складі немає випадкових людей. Багато хто вже працював з «Кварталом». І це відчувається. Діалоги місцями звучать так, ніби їх писали для телевізійного скетчу, а не для повнометражної картини. За спостереженнями, саме цей телевізійний стиль і став однією з причин, чому частина глядачів відреагувала різко.
Як приймали фільм
Прем’єра відбулася 27 березня 2025 року. Творці позиціонували стрічку як «щеплення». Юрій Костюк говорив, що хотіли показати, як людина може сказати своє «раша гудбай». Але реакція виявилася неоднозначною.
Кінокритик Ігор Кромф назвав картину гібридом неякісного ситкому і телевізійної мелодрами. Він звернув увагу на кліше, розтягнуті гумористичні замальовки і патріотичний кітч. У соцмережах багато хто критикував те, як у фільмі згадуються трагедії Маріуполя і Азовсталі — у контексті, який здався частині аудиторії легковажним.
Були й інші голоси. Хтось хвалив акторську гру Катерини Варченко. Хтось говорив, що стрічка хоча б намагається говорити про складну тему — про людей, які довго жили під окупацією і самі стали носіями пропаганди. Рейтинг на IMDb на момент написання цього тексту тримався близько 6,1. На українських платформах оцінки розходилися сильніше.
У практиці помічав, що фільми про війну і окупацію в українському кіно майже завжди отримують подвійну реакцію. Якщо картина намагається бути і смішною, і серйозною одночасно — критика стає ще гострішою. «Раша гудбай» якраз у цій зоні.
Чому тема виявилася болючою
Окупація триває з 2014 року. Тисячі людей залишилися на тих територіях. Хтось чинив опір. Хтось адаптувався. Хтось став частиною пропагандистської машини. Фільм бере саме останній випадок і намагається показати шлях до прозріння.
Проблема в тому, що реальність складніша за будь-який сценарій. Люди, які прожили в окупації десять років, рідко змінюють погляди за кілька тижнів. Навіть якщо опиняються в Ужгороді. Творці це розуміють, але все одно будують історію навколо швидкої трансформації. Звідси й відчуття штучності, про яке писали критики.
З іншого боку, «Квартал 95» завжди працював з масовою аудиторією. Їхній стиль — гумор, прості меседжі, зрозумілі конфлікти. Переносити цей стиль на тему окупації і пропаганди — ризик. І цей ризик вони свідомо взяли.
Де зараз можна подивитися
Після кінопрокату стрічка вийшла на телебаченні. У травні 2026-го її показали на 1+1 Україна. Також фільм з’явився на онлайн-платформах, зокрема на MEGOGO. Якщо шукаєте легальний перегляд — перевіряйте актуальні каталоги українських сервісів. Піратські копії, як завжди, з’являлися швидко, але краще підтримувати легальний контент.
Тривалість близько години сорок п’ять — години п’ятдесят. Мова — суміш української та російської, що логічно для персонажів з окупованих територій. Вікове обмеження 12+.
Що варто розуміти перед переглядом
Якщо ви шукаєте глибоке кіно про психологію людини в окупації — це не воно. Якщо хочете побачити, як «Квартал» працює з військовою темою через свою звичну оптику — тоді так. Фільм має чітку позицію. Він не намагається бути нейтральним. І саме тому викликає такі різні емоції.
У моїй практиці такі стрічки часто працюють як каталізатор розмов. Після перегляду люди починають сперечатися не стільки про якість режисури, скільки про те, чи можна взагалі жартувати на такі теми. І це, мабуть, головний ефект «Раша гудбай» — він змушує говорити.
Особисто я вважаю, що українське кіно має право експериментувати з формою, навіть коли тема важка. Але експеримент має бути чесним. Тут місцями відчувається, що чесність поступилася звичним прийомам телевізійного гумору. І саме це, за спостереженнями, найбільше дратує частину аудиторії.
Якщо вирішите дивитися — дивіться без очікувань шедевра. Дивіться як спробу. Як одну з багатьох історій, які зараз з’являються в українському кіно. І після цього обов’язково почитайте, що пишуть люди, які самі виїхали з окупації. Їхні реакції часто цікавіші за сам фільм.
А далі вже вирішуйте самі — чи потрібне вам це «щеплення», чи варто шукати інші стрічки на цю тему. Вибір, як завжди, за вами.
Leave a Reply