Російське командування вклало значні сили в спробу створити буферну зону на Сумщині та наблизитися до обласного центру. Проте замість швидкого прориву вийшла затяжна боротьба, де українські воїни раз за разом зупиняли ворога, а цивільні продовжували жити під постійними ударами. Ситуація на Сумському напрямку залишається напруженою, але контрольована — лінія фронту не дозволила росіянам реалізувати головну мету.
У 2025 році противник активізувався після часткового виходу українських підрозділів з Курщини. Маленькі штурмові групи почали просочуватися через кордон, намагаючись закріпитися в прикордонних селах. До літа зона бойового зіткнення розширилася, а до Сум залишалося менше двадцяти кілометрів. Втім, уже в червні-липні українські сили перейшли в контрнаступ і суттєво змінили ситуацію на користь оборони.
Початок наступу: весна 2025 року
Перші ознаки нового російського наступу на Сумщину з’явилися ще наприкінці лютого. Аналітики проєкту DeepState зафіксували появу «сірих зон» у Юнаківській та Хотінській громадах — біля сіл Новеньке та Журавка. Російські диверсійно-розвідувальні групи діяли малими підрозділами, уникаючи прямих зіткнень з великими силами.
До березня ворог просунувся в районах Басівки та Веселівки. Українська сторона проводила евакуацію населення з найближчих до кордону громад. Генеральний штаб ЗСУ неодноразово повідомляв про спроби противника закріпитися, але більшість таких спроб відбивалися. Станом на квітень росіяни контролювали вже кілька десятків квадратних кілометрів прикордонної території.
Пік просування та спроби наблизитися до Сум
У травні-червні 2025 року російські війська досягли найбільшого територіального успіху на цьому напрямку. Вони захопили села Локня, Біловоди, Водолаги, а згодом Кіндратівку та Олексіївку. Глибина просування дозволяла вести артилерійський та дроновий вогонь по підступах до Сум.
На той момент противник контролював понад 200 квадратних кілометрів Сумської області. Найнебезпечнішим стало наближення до дороги Суми–Суджа та лісових масивів, які могли стати плацдармом для подальшого наступу. Проте українська оборона вчасно стабілізувала ситуацію — вже наприкінці червня просування ворога зупинилося.
Українська контратака: бої за Кіндратівку
Найяскравішим епізодом літа 2025 року стала операція 225-го окремого штурмового батальйону. У середині липня українські воїни провели стрімкий контрнаступ у районі Кіндратівки. Їм вдалося оточити значні сили противника — підрозділи 30-го та 40-го мотострілецьких полків і 155-ї бригади морської піхоти.
Бої тривали понад два тижні. Російські спроби деблокувати оточені частини провалилися. За оцінками українських джерел, противник втратив від 700 до 1000 військових убитими, пораненими та полоненими. До кінця липня Кіндратівку та Андріївку повністю звільнили. Це стало однією з найуспішніших наземних операцій ЗСУ на північному напрямку за весь період після Курської операції 2024 року.
Зрив наступальної операції
У вересні 2025 року Президент України Володимир Зеленський заявив, що російська наступальна операція на Суми повністю зірвана. Українські сили не лише зупинили ворога, а й відкинули його з низки ключових позицій. Лінія бойового зіткнення стабілізувалася, а противник втратив наступальний потенціал на цьому напрямку.
Проте росіяни не відмовилися від планів. Вони перейшли до тактики постійного тиску малими групами, масованого застосування FPV-дронів та ударів по цивільній інфраструктурі. Мета — перетворити прилеглі до Сум райони на зону постійного терору, подібну до тієї, що була в Херсоні.
Ситуація у 2026 році: тактика малих груп і дроновий терор
На початку 2026 року противник відновив спроби просування в окремих секторах — переважно в Есманській та Білопільській громадах. За даними аналітиків, росіяни розширювали «сірі» та «червоні» зони біля Грабовського, Рясного та в напрямку Миропілля. Загальна площа під контролем ворога коливалася близько 1% території області.
Головним інструментом тиску стали FPV-дрони та далекобійні удари. Російські оператори намагалися діставати об’єкти в північних районах Сум та на підступах до міста. Українські підрозділи протиповітряної оборони та РЕБ щодня знищували сотні ворожих безпілотників. За тиждень у липні 2026 року на Сумщині знешкодили понад 1200 російських дронів.
Удари по цивільній інфраструктурі Сум
3 липня 2026 року російські війська завдали масованого удару шістьма керованими авіабомбами по центральній частині Сум. Одна з бомб влучила в житловий район на одній із центральних вулиць. Внаслідок атаки загинули четверо людей, серед них п’ятирічна дитина, ще понад тридцять отримали поранення, у тому числі семеро дітей.
Це був один із найжорсткіших ударів по обласному центру за останній час. Окрім авіабомб, ворог регулярно атакує АЗС, підприємства та об’єкти енергетики. Сумщина періодично опиняється в частковому блекауті. Люди змушені жити в умовах постійної загрози, але евакуація з прикордонних громад триває організовано.
Стратегічний контекст та перспективи
Російське командування розглядає Сумський напрямок як допоміжний. Головна мета — створити буферну зону, щоб зменшити можливість українських ударів по Курській та Бєлгородській областях. Повноцінний наступ на Суми з оточенням міста наразі не виглядає реалістичним — відстань до обласного центру залишається значною, а українська оборона вибудувана ешелоновано.
Українські сили продовжують утримувати ініціативу в локальних боях, знищувати живу силу та техніку противника. Щоденні зведення Генерального штабу ЗСУ фіксують боєзіткнення на Північно-Слобожанському напрямку, але інтенсивність значно нижча, ніж на Покровському чи інших гарячих ділянках фронту.
Сумщина демонструє приклад стійкості: попри всі спроби ворога посіяти паніку та зруйнувати нормальне життя, регіон тримається. Українські воїни не дозволяють росіянам перетворити прикордоння на плацдарм для великого наступу, а цивільні — не втрачають віри в перемогу. Ситуація динамічна, але контрольована. І саме це — головний результат понад року важких боїв на Сумському напрямку.
Leave a Reply