Олександр Валерійович Пономарьов — золотий голос України

Коротко:

Народився 9 серпня 1973 року в Хмельницькому, народний артист України з 2006 року.
Перший представник незалежної України на «Євробаченні-2003» з піснею «Hasta la vista» (14 місце).
Володар кількох «Золотих Жар-птиць» поспіль, засновник продюсерського центру «З ранку до ночі».
Тренер шоу «Голос країни» (сезони 1–3, 5), автор хітів «Серденько», «Я люблю тільки тебе», «Україна переможе».
Має дітей від попередніх стосунків, зараз у цивільному шлюбі з концертною директоркою Софією.
Активно підтримує ЗСУ, співає патріотичні пісні й організовує благодійні концерти.

Олександр Валерійович Пономарьов — той самий тенор, якого в 90-х і на початку 2000-х називали золотим голосом української естради. Його пісні звучали з касетних магнітофонів, з радіо, на весіллях і в маршрутках. Він став першим, хто вивів Україну на сцену «Євробачення», і досі залишається одним із найвпізнаваніших виконавців країни.

Люди шукають інформацію про нього з різних причин: хтось згадує молодість, хтось хоче знати, чим він займається зараз, хтось просто перевіряє факти про особисте життя чи нагороди. Тож розберемо все по порядку — від хмельницьких дворів і боксерського рингу до великих сцен і волонтерських поїздок.

Дитинство і шлях до музики

Олександр народився 9 серпня 1973 року в Хмельницькому. Батько Валерій — місцевий, мати Любов Анатоліївна родом з Донецька. Дитинство не було простим. Хлопець хворів на малокрів’я, а після лікування раптом став дуже активним — бився, тягнувся до хуліганських компаній. Батьки віддали його на бокс. Тренувався він серйозно, під керівництвом Анатолія Чумакова, майже десять років.

Усе змінила травма. Під час одного поєдинку він пропустив сильний удар у голову. Зір різко погіршився, лікарі категорично заборонили продовжувати. Бокс довелося кинути. Саме тоді мати звернула увагу, що син добре співає. Він і раніше наспівував у дворі під гітару, у 12 років навіть написав першу пісню «Святая Анна». Грошей на музичну школу в родині не було, фортепіано з’явилося тільки ближче до кінця восьмих класів.

Після школи Олександр вступив до Хмельницького музичного училища імені Владислава Заремби. Закінчив його у 1993 році за спеціальністю диригент-хормейстер. Потім був Львівський музичний інститут імені Миколи Лисенка, звідки він перевівся до Національної музичної академії в Києві. Навчання давалося нелегко — спочатку він навіть не вмів читати ноти, але голос і характер зробили свою справу.

Початок кар’єри і перші перемоги

1993 рік став справжнім стартом. На фестивалі «Червона рута» в Донецьку двадцятирічний Пономарьов взяв перше місце і спеціальний приз за найкращий вокал у поп-жанрі. Журі визнало його найкращим поп-співаком України. Далі пішли Гран-прі конкурсу імені Володимира Івасюка в Чернівцях (1995) і Гран-прі «Ялта-96».

У 1996 році вийшов дебютний альбом «З ранку до ночі». Через рік — «Перша і остання любов». Пісня «Серденько» з кліпом, знятим із використанням кадрів із серіалу «Горець», швидко стала хітом. У 1997-му на «Таврійських іграх» він отримав першу «Золоту Жар-птицю» в номінації «Співак року». Цю нагороду він забирав кілька разів поспіль — унікальний випадок для української естради того часу.

У 25 років, у 1998-му, Олександр став наймолодшим Заслуженим артистом України. Того ж року він провів перший великий «живий» всеукраїнський тур по 25 містах без фонограми. І заснував продюсерський центр «З ранку до ночі», який займався звукозаписом, аранжуванням і роботою з молодими виконавцями.

Євробачення-2003 і пік популярності

2003 рік увійшов в історію. Олександр Пономарьов став першим представником незалежної України на «Євробаченні». Конкурс проходив у Ризі, пісня називалася «Hasta la vista». Номер був яскравим — з елементами цирку і ракетною тематикою. Підсумок — 14 місце і 30 балів. Не перемога, але важливий дебют. Після цього його ім’я знали вже далеко за межами України.

Того ж періоду виходять альбоми «Вона» (2000) і «Він» (2001). Пісні «Ти моя» (дует з Наталією Могилевською), «Він чекає на неї» (музика Святослава Вакарчука), «Крила», «Вогонь» крутилися на всіх радіостанціях. У 2006-му з’явився альбом «Я люблю тільки тебе» і дует з Ані Лорак «100 kisses». 18 серпня 2006 року указом Президента Віктора Ющенка Пономарьову присвоїли звання Народного артиста України.

Паралельно він знімався в кіно. Роль у мюзиклі «Вечори на хуторі біля Диканьки», фільм «Особисте життя», пізніше — «Сотка» і «Конкурсант. Смертоносне шоу». Вів кулінарну програму «Смачна країна» на «1+1».

Робота в «Голосі країни» і подальша творчість

З 2011 року Олександр став одним із тренерів шоу «Голос країни». Він брав участь у першому, другому, третьому і п’ятому сезонах. Його команда давала сильних фіналістів, а сам він показував, як працювати з голосом і емоцією. Після цього вийшла збірка «Найкраще» (2016) і нові сингли — «Полонений», «Легко» та інші.

Під час повномасштабної війни Пономарьов активно долучився до патріотичної хвилі. Пісня «Україна переможе» (разом із Михайлом Хомою, Тарасом Тополею та іншими) зібрала мільйони переглядів. Він їздить з концертами на фронт, збирає кошти на дрони й автомобілі для військових, організовує благодійні заходи. У 2022 році отримав орден «За заслуги» ІІІ ступеня.

Особисте життя

Особисте життя співака завжди цікавило публіку. Довгі роки він був у стосунках з Оленою Мозговою — донькою відомого композитора Миколи Мозгового. У них народилася донька Євгенія (1998). Олександр також виховував старшу доньку Олени від попередніх стосунків — Зою, яку вважає своєю.

У 2006 році він одружився з Вікторією Мартинюк. 15 лютого 2007 року народився син Олександр. Шлюб з часом розпався. Зараз співак уже понад десять років у стосунках зі своєю концертною директоркою Софією. Вони живуть разом у Києві. Офіційно шлюб поки не зареєстрований — Олександр казав, що планує зробити це після закінчення війни.

Він рідко виставляє родину напоказ. Але з інтерв’ю видно, що діти залишаються важливою частиною життя. Донька Євгенія живе за кордоном, син уже дорослий.

Стиль, голос і вплив на українську естраду

Голос Пономарьова — тенор із характерним тембром. М’який у баладах і потужний у патріотичних піснях. Він завжди співав українською (іноді англійською), і це в 90-х було не таким очевидним вибором, як зараз. Багато хто з його покоління йшов російськомовним шляхом. Він — ні.

У практиці помічав, що саме його виконання гімну України на Майдані під час Помаранчевої революції досі згадують як одне з найсильніших. Тоді воно звучало не як формальність, а як справжнє звернення.

Сьогодні його пісні продовжують крутити. «Серденько», «Я люблю тільки тебе», «А ти просто кохай» — ці треки вже стали класикою. Нові сингли виходять рідше, але коли з’являються — їх слухають.

Що робить зараз

Олександр Пономарьов живе в Україні, продовжує давати концерти, записує нову музику і займається волонтерством. У 2025–2026 роках анонсував великий сольний тур. Він не зник з екранів і сцен, просто став спокійнішим і більш зосередженим на суті.

Якщо хочете почути його «вживу» — слідкуйте за афішами. Якщо цікавить історія української естради 90–2000-х — його біографія дає дуже чітку картину того, як усе починалося. А якщо просто згадуєте молодість під його пісні — увімкніть будь-який альбом. Вони досі працюють.

Олександр Валерійович Пономарьов — це не просто співак. Це один із тих голосів, які формували звучання незалежної України. І цей голос досі з нами.