Пінгвіни асоціюються з безкраїм льодом і лютими морозами, але їхня географія набагато ширша і цікавіша. Ці нелітаючі морські птахи освоїли майже всю Південну півкулю — від найхолодніших берегів Антарктиди до тропічних островів біля екватора. Їхні колонії розкидані по скелястих узбережжях, вулканічних острівцях і навіть помірних лісах.
Усього на планеті налічується 18 видів пінгвінів. Лише два з них — імператорський і адельський — постійно живуть на материку Антарктиди. Решта розселилися по субантарктичних островах, узбережжях Південної Америки, Африки, Австралії та Нової Зеландії. Один вид навіть перетнув екватор.
Розуміння того, де живуть пінгвіни, допомагає побачити, наскільки ці птахи пристосовані до різних умов і наскільки вразливі до змін клімату. Сьогодні їхні ареали стискаються, а деякі види опинилися під загрозою зникнення.
Антарктида — справжня столиця пінгвінів
Найбільші й найвідоміші колонії розташовані саме тут. Імператорський пінгвін (Aptenodytes forsteri) — найбільший вид, який може досягати 130 см зросту і важити до 40 кг. Він єдиний, хто розмножується в розпал антарктичної зими на морському льоду. Самці тримають яйце на лапах під шкіряною складкою, збираючись у щільні групи, щоб зберегти тепло при температурах нижче −40 °C і вітрах понад 100 км/год.
Адельський пінгвін (Pygoscelis adeliae) також живе майже виключно на материку. Його колонії розташовані там, де є оголені скелі для гніздування. Ці птахи будують гнізда з камінців і щороку повертаються до тих самих місць. На півострові Антарктичний і навколишніх островах гніздяться ще генту, чубатий і макаронський пінгвіни, але вони частіше обирають м’якші умови.
Лише п’ять видів пінгвінів регулярно трапляються в Антарктиді, і лише два з них — імператорський та адельський — залишаються на континенті цілий рік.
Субантарктичні острови — Південна Георгія, Кергелен, Крозе, Маккуорі — стали справжнім раєм для королівських пінгвінів. Тут колонії можуть налічувати сотні тисяч птахів. Вони не будують гнізд, а виношують яйце на лапах, як імператорські родичі.
Тепліші береги: Південна Америка, Африка та Океанія
Далеко не всі пінгвіни терплять мороз. Магеллановий пінгвін (Spheniscus magellanicus) гніздиться на узбережжі Аргентини, Чилі та Фолклендських островів. Він риє нори в піщаних дюнах або ховається під кущами. Гумбольдтів пінгвін живе вздовж холодних течій Перу та Чилі, де вода багата на поживні речовини.
Африканський пінгвін (Spheniscus demersus) — єдиний вид, що мешкає на африканському континенті. Його колонії розташовані на скелястих острівцях і пляжах Південної Африки та Намібії. Колись їхня чисельність перевищувала мільйон особин, сьогодні залишилося менше 20 тисяч дорослих птахів. Вид занесений до категорії критично зникаючих.
У Австралії та Новій Зеландії панують найменші представники родини. Малий пінгвін (Eudyptula minor), якого часто називають казковим, сягає лише 30–35 см. Він гніздиться в піщаних норах і навіть у лісах. Жовтоокий піртфон (Megadyptes antipodes) — один із найрідкісніших видів — обирає узбережжя Південного острова Нової Зеландії та прилеглі острови. Фіордлендський, снерський і прямочубий пінгвіни також є ендеміками цього регіону.
Галапагоський пінгвін — виняток біля екватора
Найпівнічніший вид — галапагоський пінгвін (Spheniscus mendiculus). Він живе на островах Ісабела і Фернандіна, а частина популяції навіть заходить трохи на північ від екватора. Це єдиний пінгвін, який регулярно трапляється в Північній півкулі. Вижити в тропіках йому допомагають холодні течії Гумбольдта і Кромвелла, які приносять багату на планктон воду.
Ці птахи невеликі — близько 50 см. Вони ховаються від сонця в тіні лавових скель, пірнають у прохолодну воду і розмножуються кілька разів на рік, коли їжі вистачає. Популяція дуже невелика і вразлива до змін температури океану.
Порівняння основних видів та їхніх ареалів
| Вид | Основний ареал | Особливості середовища | Орієнтовна чисельність |
|---|---|---|---|
| Імператорський | Континентальна Антарктида | Морський лід, колонії взимку | близько 600 тис. особин |
| Адельський | Антарктида та прилеглі острови | Скелясті береги, гнізда з каміння | понад 4 млн |
| Королівський | Субантарктичні острови | Трав’янисті схили, без гнізд | понад 2 млн |
| Африканський | Південна Африка, Намібія | Піщані пляжі, скелі, нори | менше 20 тис. дорослих |
| Галапагоський | Галапагоські острови | Лавові береги, тропічний клімат | близько 1–2 тис. пар |
| Малий (казковий) | Австралія, Нова Зеландія | Піщані дюни, нори, ліси | сотні тисяч |
Дані щодо чисельності та ареалів базуються на оцінках Міжнародного союзу охорони природи та Австралійської антарктичної програми.
Чому пінгвіни живуть лише в Південній півкулі
Еволюція пінгвінів почалася близько 22 мільйонів років тому біля берегів Австралії та Нової Зеландії. Після відкриття протоки Дрейка і посилення Антарктичної циркумполярної течії птахи розселилися по всьому Південному океану. У Північній півкулі подібних екологічних ніш зайняли інші птахи — гагарки та чистики, тому пінгвіни туди не потрапили.
Головна умова для життя пінгвінів — холодна, багата на поживні речовини вода. Там, де піднімаються глибинні течії, завжди багато криля, риби та кальмарів. Саме тому навіть тропічний галапагоський вид тримається саме тих місць, куди приходить холодна вода.
Усі 18 видів пінгвінів прив’язані до Південної півкулі. Єдиний виняток — галапагоський пінгвін, який іноді заходить трохи північніше екватора завдяки холодним океанським течіям.
Загрози та зміни ареалів у 2020-х роках
Кліматичні зміни вже впливають на місця проживання пінгвінів. Танення морського льоду в Антарктиді змушує імператорських пінгвінів шукати нові місця для розмноження. У 2026 році Міжнародний союз охорони природи перевів імператорського пінгвіна зі статусу «близький до загрозливого» до «зникаючого». Прогнози показують, що до 2080-х років популяція може зменшитися вдвічі, якщо не зменшити викиди парникових газів.
Африканський пінгвін втратив понад 95 % історичної чисельності через перевилов риби, забруднення і підвищення температури води. Колонії на Галапагосах страждають від явища Ель-Ніньйо, яке зменшує кількість їжі. Навіть у Новій Зеландії жовтоокі пінгвіни стикаються з хижаками, завезеними людьми, і втратою прибережних лісів.
Водночас деякі види показують гнучкість. Генту розширює ареал на південь, а малі пінгвіни інколи з’являються в нових місцях узбережжя Австралії. Але загальна тенденція залишається тривожною: більшість видів зменшують чисельність.
Пінгвіни живуть там, де холодні течії зустрічаються з берегом, де є безпечні місця для гніздування і достатньо їжі в океані. Їхні ареали охоплюють від −60 °C на льоду Антарктиди до +30 °C на Галапагосах. Ця різноманітність — результат мільйонів років еволюції і водночас показник того, наскільки тонко збалансовані морські екосистеми Південної півкулі. Збереження цих місць залежить від того, як людство буде ставитися до океану і клімату в найближчі десятиліття.
Leave a Reply