У часи, коли країна виборює право на майбутнє, з’являються люди, чия історія читається як роман про честь, відвагу та несподіване щастя. Олексій Ситайло — саме такий герой. Колишній голова Середино-Будського районного суду на Сумщині, кандидат юридичних наук, який добровільно зняв суддівську мантію й став до лав Збройних Сил України. Сьогодні він — майор, боєць, який пройшов гарячі точки, отримав контузії й продовжує служити. А ще — чоловік відомої телеведучої Соломії Вітвіцької, з якою нещодавно одружився й чекає на первістка.
Його шлях — це не просто кар’єрна драбина. Це історія людини, яка вміє захищати справедливість і в залі суду, і в окопі. Історія, яка надихає тисяч інших.
Ранні роки та шлях до правосуддя
Олексій Ситайло народився на Житомирщині. Змалку його вабила точність і порядок — риси, які пізніше стали основою професійного життя. У 2009 році він закінчив Національну юридичну академію України імені Ярослава Мудрого. Це був не просто диплом — це старт у світ, де кожне рішення впливає на долі людей.
Кар’єра розвивалася стрімко й послідовно. Почавши асистентом судді в одному з житомирських судів, Олексій пройшов усі щаблі. Працював у Вищому спеціалізованому суді, накопичував досвід, вивчав тонкощі права. У 2021 році захистив кандидатську дисертацію — став кандидатом юридичних наук. Це визнання його глибоких знань і вміння аналізувати складні юридичні колізії.
Призначення головою Середино-Будського районного суду Сумської області стало логічним продовженням. Прикордонне містечко, де кожен день несе свої виклики. Олексій Ситайло керував судом у непростий період: реформи, пандемія, а потім — перші тривожні сигнали про можливе вторгнення. Він не просто підписував ухвали. Він дбав про архіви, про людей, про те, щоб правосуддя не зупинялося навіть у найважчі часи.
Рішення, яке змінило все
Кінець лютого 2022 року. Багато хто вагався. Олексій Ситайло — ні. Маючи бронь як суддя, він 27 лютого прийшов до військкомату в Києві й записався добровольцем. «Тут було зрозуміло, що прийдуть. Було прийнято рішення, що потрібно йти захищати», — згадував він пізніше.
Він сам оформив собі звільнення з посади голови суду — чітко, законно, по-людськи. Передав справи колегам. Евакуював родину. А сам став стрільцем, молодшим сержантом, виконувачем обов’язків командира взводу в Шевченківському батальйоні територіальної оборони.
Адаптація далася непросто. Крижана вода, багатокілометрові марші, нова дисципліна. Але суддівська загартованість — уміння тримати емоції під контролем і ухвалювати рішення під тиском — допомагала. Уже в квітні 2022 року він отримав першу нагороду від командира батальйону за виконання бойових завдань.
На передовій: від Київщини до Бахмута
Перші місяці — зачистка деокупованої Київщини, позиції біля Димера, район Чорнобильської зони, кордон із Білоруссю. Олексій Ситайло бачив усе: і залишені окупантами «сувеніри» в покинутих позиціях, і розповіді місцевих про жахи окупації. Страх був. Але, як він сам говорив, страх мобілізує ресурси, робить людину уважнішою.
Потім — Бахмутський напрямок. Пів року найзапекліших боїв. Дві контузії. Бої, де кожен день — перевірка на міцність. Пізніше, вже маючи звання лейтенанта, Олексій підписав контракт зі Збройними Силами й став заступником командира батальйону. Служив на кордоні з Білоруссю. Допомагав побратимам не лише зброєю, а й юридичними порадами — старі навички судді не зникли.
З часом прийшли нові звання: капітан, а згодом — майор. Шлях від рядового до командира роти й далі — це результат не лише відваги, а й лідерських якостей, які він проніс крізь суддівську практику.
Нове кохання на тлі війни
Війна не тільки забирає. Іноді вона дарує найцінніше — зустріч, яка змінює все. У 2024 році Соломія Вітвіцька вперше публічно розповіла про свої почуття до військового. Олексій Ситайло — капітан ЗСУ, який пройшов фронт і не зламався. Їхня історія почалася в найтемніші часи. Прості розмови, підтримка на відстані, спільні цінності.
14 лютого 2025 року Олексій зробив пропозицію. У квітні 2026 пара оголосила, що чекає на дитину — первістка для Соломії. А в червні 2026 року вони офіційно стали чоловіком і дружиною. Весілля пройшло тепло й щиро, без зайвого пафосу — так, як і має бути у людей, які цінують кожен момент разом.
Соломія неодноразово ділилася, як важливо мати поряд людину, яка розуміє ціну миру і свободи. Олексій — саме така опора. Суддя, який захищав закон у мирний час, і воїн, який захищає країну в час війни. Їхній союз — це символ того, що навіть у найскладніші періоди життя знаходить місце для кохання.
Сім’я, син і нові горизонти
Олексій Ситайло виховує сина від попереднього шлюбу. Хлопчик уже підліток, і батько намагається бути для нього прикладом мужності та відповідальності. У 2022 році родина пережила евакуацію — спочатку на захід України, потім за кордон. Сьогодні життя стабілізувалося, хоча служба Олексія триває.
Нова сім’я — це новий етап. Очікування дитини наповнює будні особливим сенсом. Олексій продовжує служити, а Соломія підтримує його з тилу. Разом вони доводять: справжнє щастя народжується не всупереч обставинам, а завдяки внутрішній силі й умінню цінувати життя.
Що далі?
Олексій Ситайло не раз говорив, що після перемоги планує повернутися до суддівської роботи. Досвід фронту лише посилить його розуміння справедливості. Людина, яка бачила, як ціна свободи вимірюється життями, по-іншому дивиться на кожну справу в залі суду.
Його приклад — це нагадування: можна бути і правником, і воїном, і люблячим чоловіком та батьком. Можна зберігати людяність навіть тоді, коли світ навколо руйнується. Олексій Ситайло — не герой з плаката. Він — реальна людина з реальною історією, яка продовжує писатися щодня.
У наш час таких історій особливо багато. І кожна з них — доказ того, що Україна тримається завдяки людям, які вміють захищати. Захищати закон. Захищати кордони. Захищати тих, кого люблять.
Олексій Ситайло — один із таких. І саме тому його історія заслуговує, щоб про неї знали. Щоб надихала. Щоб нагадувала: навіть у найтемнішу ніч можна знайти світло — і в собі, і в іншій людині.
Leave a Reply